Науковці Ізраїлю провели дослідження, яке показало, що у дітей, які проводять час у комп’ютерних іграх, спостерігалося вражаюче зниження бажання займатися складними завданнями. Вони швидко кидали роботу, якщо для пошуку рішення потрібно було хоча б якесь мінімальне напруження. Водночас ейфорія, що супроводжує перебування у світі гри, формує завищену самооцінку, відчуття себе всемогутнім, здатним легко і просто здобути все, що забажається. Встановлено прямий зв’язок між рівнем заглибленості в Інтернет та навчальною неуспішністю. «Комп’ютер – це цікаво, а уроки – нудно. .. Я можу вісім і більше годин сидіти за комп’ютером, але не можу заставити себе сісти за уроки…Усе найцікавіше для себе я дізнаюся з Інтернету» — так розмірковують підлітки. Навіщо напружуватись, прикладати якісь вольові зусилля, якщо у віртуальному світі все так легко і просто. І навіть страшно уявити, що може статися з цими дітьми, коли вони все-таки вийдуть зі свого фантастичного світу в сувору реальність.
Запитайте себе: ким Ви хочете бачити свою дитину у майбутньому: автором свого життя чи персонажем комп’ютерних ігор?
Не буває «поганих» чи «хороших» комп’ютерів. Є наше правильне або неправильне ставлення. Ми можемо використати комп’ютер на благо, а можемо на шкоду собі і близьким.
Правило трьох хвилин
Є таке важливе правило – правило «перших трьох хвилин».
Коли батьки в сім’ї починають виконувати це правило, то помічають, що воно дуже багато змінює в стосунках на краще.
Правило «перших трьох хвилин» полягає в тому, щоб завжди зустрічати дитину з такою величезною радістю, як ніби зустрічаєте друга, якого не бачили вже багато, багато років. І не важливо, ви повернулися з магазину, в який вибігали за хлібом, прийшли додому з роботи чи повернулися з відрядження.
Як правило, все, чим з вами хоче поділитися дитина, вона «видає» в перші хвилини зустрічі, саме в цьому і полягає важливість не втратити цей час.
Ви відразу помітите тих батьків, які інтуїтивно виконують правило «перших трьох хвилин». Наприклад, забираючи дитину зі школи, вони завжди присідають на рівень її очей, обіймають при зустрічі і кажуть, як сильно за ними скучили. У той час як інші батьки просто беруть дитину за руку, кажуть «пішли», розмовляючи при цьому по телефону.
