Розвиток дитини та сучасні реалії буття в кібер-просторі.
Сучасне життя дитини протікає у кардинально змінених умовах. Замість дорослого посередником між дитиною і світом часто стає телефон або комп’ютер, а середовище роздвоюється на реальне (часто занадто вузьке, обмежене площею квартири, двору, часу та простору) і віртуальне, те що існує в телефоні або комп’ютері, — безмежне, без кордонів, обмежень, поза часом та простором, адже і час, і простір у віртуальному світі можна змінювати. Чи часто ми помічали, що час неначе зупиняється, коли ми занурені у світ подій на телефоні або у комп’ютерній гри? Ми перестаємо його взагалі помічати. І коли повертаємось назад до реального життя, з подивом помічаємо, що минуло дуже багато часу. І назад повернути цей час неможливо, на відмінність від часу у віртуальному світі.
Дитина у кібер-просторі, як їй здається, може все: цей світ підпорядковується її волі, змінюється за її бажанням. Світ гри – майже повністю створений для отримання прибутку. Творцям програм потрібно, щоб користувач повертався і повертався у цей «зачарований світ». При цьому маленький мандрівник у віртуальному світі не помічає, що всі можливості примарні, здібності регламентовані, творчість, фантазія, креативність зведені до нуля. Ним просто керують, що робити, як і коли. За нього вже все вирішили програмісти, і він сам перетворюється на іграшку, якою вправно керує людина, що створила цей контент.
Дитина не створює комп’ютерний віртуальний світ, не фантазує, лише перебирає варіанти. Якщо у реальному світі дитина живе по сценарію своїх батьків, то у комп’ютерному – по сценарію, створеному програмістом. Якою ви хочете бачити свою дитину? Схожою на вас? Людиною, яка вміє сама приймати рішення і відповідати за своє життя? Чи людиною, яка занурена у віртуальний світ, де ти нічого не вирішуєш, а тільки дієш за певним алгоритмом.
Польський дослідник комп’ютерних проблем доктор медичних наук Богдан Воронович пише, що неконтрольоване проведення часу перед комп’ютером загрожує дитині важкими порушеннями як психічного, так і фізичного здоров’я. «Коли в період розвитку нервової системи і формування психіки дитини вона стає постійно атакованою багатобарвним світлом з екрану комп’ютера, яке супроводжується шаленими звуками, а до того долучаються спалахи емоцій, викликаних подіями у віртуальному світі, тоді з’являються емоційні порушення, проблеми з концентрацією, утруднення у формуванні соціальних контактів у реальному світі і розрив родинних емоційних зв’язків. Цей несправжній, віртуальний світ стає з часом єдиним для дитини реальним світом. І тоді кожна людина, навіть найближчі родичі, все, що заважає життю у віртуальному світі, сприймаються як вороги, яких слід уникати…. Реальні приятелі стають непотрібними, бо дитина знаходить собі нереальних друзів, усе більше заглиблюючись у нереальний світ. Втрачається людська ієрархія цінностей, і на перше місце стає комп’ютер, якому підпорядковуються майже всі життєві активності».
Відомо, що сидячи біля монітора, граючи в різні види ігор безконтрольно, дитина накопичує багато негативних емоцій. А такі емоції призводять до підвищення рівня тривожності, яка виникає через почуття невпевненості, незадоволення в реальному житті. Рівень агресії зростає залежно від тривалості перебування за комп’ютером. Комп’ютер «забирає» сон у дітей, відзначається також і неадекватність поведінки: постійне роздратування, труднощі при утримання уваги, проблеми у спілкуванні з оточуючими і втома.
